Одним із суб’єктів підприємницької діяльності може бути фізична особа. Відповідно до ст. 3 Класифікації організаційно-правових форм господарювання ДК 002:2004, затвердженої Наказом Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 28 травня 2004 р. № 97 підприємцем є фізична особа, яка є громадянином України, іноземним громадянином, особою без громадянства, що здійснює підприємницьку діяльність.

Підприємницьку діяльність слід відрізняти від інших видів діяльності, що мають на меті отримання прибутку (доходу). Наприклад, ст. 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає відповідальність за зайняття підприємницькою діяльністю без державної реєстрації.

Створення (заснування) суб’єкта підприємницької діяльності – юридичної особи, а також володіння корпоративними правами, не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством. До таких випадків відносять створення або у повному товаристві, оскільки його учасники займаються підприємницькою діяльністю від імені товариства (ч. 1 ст. 119 ЦК), створення командитного товариства та участь в ньому на правах повних учасників (ч. 1 ст. 133 ЦК), а також створення та участь у довірчих товариствах (ст. 3 Декрету «Про довірчі товариства») .

У літературі неодноразово зверталася увага на складність відмежування статусу підприємця від статусу звичайної фізичної особи (непідприємця). Так, фізична особа може придбавати товари і як споживач, і як підприємець. У разі спору щодо характеру правочину його юридична кваліфікація має передбачати виявлення цілей вчинення спірного правочину, зокрема характеру обліку, подальшого використання отриманого чи очікуваного юридичного результату від такого правочину. Це ж саме стосується й більш складних випадків, коли фізична особа придбаває товари, роботи, послуги, що мають подвійне призначення (і для особистих потреб, і для підприємництва) .

Один із критеріїв такого відмежування пов’язаний із систематичністю підприємницької діяльності, яку в літературі зазвичай ототожнюють з регулярністю, професійністю, постійністю такої діяльності. Водночас загальнообов’язкових кількісних критеріїв систематичності законодавством не визначено.

У зв’язку з цим окремі автори обґрунтовують доцільність визнання систематичним продажу вироблених, перероблених та куплених продукції, речей, товарів, який здійснюється більше чотирьох разів протягом календарного року, що передбачено для цілей патентування торгової діяльності відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 17 березня 1993 р. № 24-93 «Про податок на промисел» .

Однак такий підхід переважно відображає специфіку роздрібної торгівлі і не завжди може бути використаний в інших сферах підприємництва, коли навіть один правочин може бути визнаний підтвердженням підприємницької діяльності.

Більш адекватно розглядати систематичність як багаторазове (зазвичай більше трьох-чотирьох разів) вчинення юридичних та фактичних дій (наприклад, правочину) з метою одержання прибутку (доходу) протягом календарного року, якщо специфіка підприємницької діяльності не допускає інших кількісних критеріїв систематичності такої діяльності.

Умовами здійснення підприємницької діяльності згідно зі ст. 50 ЦК України є повна цивільна дієздатність фізичної особи та державна реєстрація.

Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття). У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу.

Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір’ю або батьком дитини. У цьому разі надання повної цивільної дієздатності провадиться за рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна дієздатність може бути надання за рішенням суду.

Також повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємницькою діяльністю. За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів), піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Інші фізичні особи не вправі займатися підприємницькою діяльністю

Відповідно до ч. 2 ст. 50 ЦК України фізична особа здійснює своє право на підприємницьку діяльність за умови її державної реєстрації в порядку, встановленому законом.

Схоже положення закріплене в ст. 128 ГК України, згідно з якою громадянин визнається суб’єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до ст. 58 ГК.

Порядок проведення державної реєстрації передбачений ст. 58 ГК та Законом України від 15 травня 2003 р. № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб–підприємців».

Державна реєстрація фізичної особи – суб’єкта підприємницької діяльності провадиться державним реєстратором лише в одному державному органі – у виконавчому комітеті міської ради  міста обласного значення або у районній, районній у містах Києві та Севастополі державній адміністрації за місцем проживання фізичної особи-підприємця.

Місцем проживання фізичної особи Закон про державну реєстрацію визнає житловий будинок, квартиру, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, що знаходиться за певною адресою, за якою здійснюється зв’язок з фізичною особою-підприємцем.

Незважаючи на відсутність нормативно визначених критеріїв співвідношення постійного, переважного або тимчасового характеру місця проживання, слід розрізняти власне «місце проживання» від «місця перебування».

Закон України від 11 грудня 2003 р. № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» місцем проживання визнає адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком понад 6 місяців на рік, а місцем перебування – адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком менше 6 місяців на рік.

При цьому державна реєстрація фізичної особи, яка має намір стати підприємцем, здійснюється за місцем, підтвердженим відомостями про реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, що містяться в паспортному документі особи.

Строк державної реєстрації не повинен перевищувати 2 робочих днів з дати надходження документів для проведення державної реєстрації фізичної особи–суб’єкта підприємницької діяльності (ч. 3 ст. 43 Закону про державну реєстрацію).

Відомості про фізичну особу-підприємця, зазначені у реєстраційній картці, включаються до Єдиного державного реєстру і є відкритими та загальнодоступними, за винятком ідентифікаційних кодів фізичних осіб–платників податків. Уповноважений орган у 5-денний строк з моменту одержання запиту заінтересованої особи зобов’язаний надати витяг з Єдиного державного реєстру або довідку про наявність або відсутність в ньому інформації, яка запитується. Така інформація вважається достовірною і може бути використана у спорі з третьою особою .